ЯКЩО МАЄШ КРИЛА, ТИ ПОЛЕТИШ

- Ти хочеш вірити?

- Справа вже не в бажанні. Просто більше не можу.

- А як же мрії? Адже вони не збуваються без віри.

- Ні, мабуть.

- Але ж у тебе так багато їх! Ти хочеш, щоб вони стали реальністю?

-Хочу, звичайно.

-Тоді перестань сумувати за минулим. Його все одно вже не повернути.

-Воно не хоче повертатися! Воно могло б, але не бажає. І від цього мені так погано.

-Я знаю, що безглуздо говорити «Все на краще». Від цього зараз не полегшає.

-А від чого тоді?

-Думаю, тільки від любові та віри в неї. Полюби життя таким, яким воно постало перед тобою. Перестань згадувати.

-Я намагаюся. Але мені погано і боляче й досі.

-Ти – Людина. Почуття неминучі.

-А ще мені страшно. Я вперше в житті не знаю, куди йти і навіщо. Я маю плани на майбутнє. Але я навіть не уявляю, як їх здійснити.

-Всьому свій час. Просто не відступай і йди дорогою, якою велить серце.

-А що це за шлях? Як його знайти?

-Справжня дорога сама відкривається. Але для цього потрібна віра. Віддай свої мрії божественному. Тому, що більше всесвіту, Тому, що поза ним і править ним. Вищому.

-Ти так і робиш?

-Так. Я йду прямо, а не в обхід.

-Я вірю тобі. Але більше немає сил вірити у дива.