КОХАННЯ ЯНГОЛА
Вона була за крок від обриву. Густі хмари пропливали просто під нею. І хоч прірву не було видно за м'якими подушками небозводу, вона знала, що безодня все ще там. Вона чекала на неї, розпростерши свої темні обійми і голосно повторювала знову і знову:
– Не бійся. Просто закрий очі і зроби крок вниз.
Але вона вагалася. Десь у глибині її зламаної душі вона все ще чула інший голос, який говорив протилежне.
Але знизу кликав хтось, хто, здавалося, має владу над нею; хтось, хто хотів переконати її у цьому. І з кожною секундою вона все більше піддавалася йому.
- Ти не впадеш. Ти ж янгол. – Нагадав їй голос. – Янголи не розбиваються. Хіба ти забула?
- А що відбувається з янголами?
-Вони літають. Зроби крок – і переконайся сама.
Несподівано вона відчула крила за спиною і якусь досі невідому їй силу і тепло, що обволікає її тіло. Воно ніби стало іншим. І почало здаватися, що все у її владі. Вона ще раз подивилася вниз. Утьос уже не був таким страшним, а хмари виглядали ще пухнастішими, ніж раніше. Голос продовжував звати. Але вона все ще стояла, намагаючись збагнути, що з нею відбувається.
- Якщо я янгол, що трапилося зі мною? Чому я не бачу Бога?
- Зістрибни зі скелі. І ти відчуєш силу, про яку забула. Ти не розіб'єшся. Ти полетиш.
-І я знову побачу Бога?
-Бо ти ж янгол.
РАНІШЕ
Сніжинки падали на її вії. Вона раділа снігу, наче дитина. А з нею був він, кохана довгоочікувана людина. Він притискав її до себе. І вони обоє були щасливі. Того дня здавалося, що так буде вічно.
А ввечері він знову сказав їй, що Бога немає. А ще кількома місяцями пізніше в нього помер батько. І він уперше захотів вірити, що нічого не скінчено, і що вони одного разу зустрінуться. І ось тоді вона ще сильніше, ніж раніше попросила Бога відкритися йому. Бог її почув. І вночі янгол явився йому уві сні. І вони довго розмовляли. А коли він прокинувся, то все ще відчував присутність Бога. Потім були дні та ночі, коли він брав у руки Слово та читав його. Він не завжди розумів і часто не міг повірити у написане. Але вона йому пояснювала. І він знову відчував присутність Бога. А коли її не було поряд, він плакав, гірко й довго. І, нарешті, Бог почув не лише її, а й його.
Минуло ще кілька років. І його віра зміцнилася. Вона була щаслива, адже для неї не було нікого важливішого за Творця. Бо якби не Він, то не було б і його поряд із нею. Вона продовжувала розповідати світові про Бога. А він продовжував кохати її. Вони ніколи не сварилися. Бо двоє були одним цілим.
Але одного разу її не стало. Вона ніби випарувалася. І він не міг знайти її. Проходив рік за роком. Вони мріяли про власний будинок. Але йому довелося залишитись у чужому. Тому що він на неї чекав і все ще вірив Богу. Він жодного разу не звинуватив Господа у своїй втраті. Але він не міг змиритися з тим, що десь, можливо, вона страждає. Він питав Бога щодня, що сталося з його коханою. Але Бог мовчав. І в якусь мить його віра завагалася. Він не міг хвалити Бога, коли в душі була лише порожнеча. І він не розумів, чому серце все ще билося. Він готовий покінчити з цим раз і назавжди. Але він знав, що не вправі так вчинити ні до себе як творіння Божого, ні заради неї. А раптом… Раптом вона все ж таки повернеться.
Найстрашніше – жити у невідомості. Найстрашніше – прокидатися з нездійсненною мрією. Найстрашніше – вірити день за днем у щось, що ніколи не станеться. Найстрашніше - не знати, що ж трапилося з найближчою тобі людиною.
У нього виникла дивна звичка. Він купував її улюблений чай. Хоча сам віддавав перевагу каві. А тепер він купував чай на випадок, якщо вона повернеться холодної зимової ночі або відімкне двері своїм ключем за його відсутності. Вони мріяли колись купити гарний будинок для їхньої родини. А тепер він дбав про чужий, як про власний. Аж раптом вона повернеться? А потім вони переїдуть в дім своєї мрії. І він не здавався. Він продовжував заробляти на найважливіше придбання для двох. І коли йому не хотілося йти на роботу, він нагадував собі, для чого все ж таки варто піти. Він щодня залишав записку у дверях. Про всяк випадок. А раптом вона повернеться.