БОГ Є ЛЮБОВ

Горизонт здавався ледь помітним, ніби хтось зафарбував його своєю могутньою всесильною рукою. Всі фарби, які ще нещодавно так хвилювали уяву, ніби розпливлися, перетворившись на сліди від акварелі чи гуаші… або… немає значення.

Обрій просто зник. Його заховав густий туман. І більше не видно обрисів морської гладі, більше не зачаровує блакить неба, що переходить у своє дзеркальне відображення у водній гладіні.

Куди ж ти поділося, сонечко? Починає здаватися, що і вітер замовк, і листя більше не шелестить. Адже лише мить тому все це було реальністю.

Хто ти? Хто забрав моє небо, хто приховав від мене сонце? Хто ти, хто вкрав мій обрій і висмикнув ґрунт під ногами?

Не відчуваючи тіла, не бачачи перед собою маяк, куди мені йти і як не втратити надію? Я бачу сон, чи все це відбувається наяву?

Дивним чином я відчуваю, що Бог дивиться на мене зараз. Спочатку мені стає не по собі, хочеться стиснутись у маленьку грудку і сховатися десь у темряві. Але розумію, що погляд Бога і там мене знайде. І раптом я починаю посміхатися, але при цьому ніби схиляючи голову, хоч би подумки, наче провинине кошеня, що стягло котлету зі столу, а тепер мотає хвостиком, з старанним старанням вдаючи, що нічого цього не було. І нарешті мене охоплює така сила благодаті, яку просто неможливо описати словами. І я точно знаю, що це Бог. Якимось чином я усвідомлюю прямо зараз, що це мізерна крихта Його присутності і що отримай я хоч трохи більшу порцію Його Духа, моє тіло не здатне було вмістити Його, а цей світ утримати мене в собі. І тоді я замислююсь, наскільки великий Він!

 

- Прокидайся, нам скоро час виходити! Сніданок на столі! - Лунає чоловічий голос, пробуджуючи мене від сну.

Відчуваю обійми, кохані, бажані.

 ***

Ангел підхоплює мене - і ми ... не впевнена, що слово "летимо" підходить. Паримо? Не знаю. Але я чітко розумію, що ми рухаємось крізь простір. І я розміром не більше з мурахи. А янгол... знову не можу підібрати слів. Але скажу, що він більший за величезну істоту на нашій планеті. Мій людський розум здатний привести лише таке порівняння, з синім китом, тому що не знає нікого більше за цю тварину, щоб уявити справжні розміри духовних створінь. Але я тепер інакше сприймаю слова Бога про те, що небо – престол Його, а Земля – підніжжя ніг Його. Мабуть, надто прямолінійно. Але я впевнена, що наша велика планета зовсім крихітна для Того, Хто її створив. І навіть дивно, чому вона досі така важлива для Нього.

Вперше в житті я відчула себе розміром із горошину. Скоріше не метафорично, а буквально. Не образно піщинкою в неосяжній пустелі, а по-справжньому зовсім кимось маленьким, хто мчить крізь неймовірні відстані з невідомою швидкістю, тримаючись за когось, хто має таку силу. Йому нічого не варто було за мить спуститися з небес на землю і підхопити мене на якийсь час. Я почала бачити те, що знизу. Але моє бачення, або що це було, раптом обірвалося. Я встигла подумати, що це треба запам'ятати назавжди і втримати в пам'яті як найне реальніше з усіх можливих реалією буття. Я погано пам'ятаю подробиці. Але зі мною назавжди залишилося розуміння, що ніяка навіть найприємніша тілесна насолода не зрівняється з почуттям, яке я зазнала в ті кілька хвилин. Могутність божого творіння мене вразила так сильно, що навряд чи я зможу з розчуленням сприймати карикатури на ангелів, які зображають люди.

 

- Ти справді бачила все це? – Перервав моє барвисте оповідання вже колишній хлопець.

Відчуваю радість від можливості бути відвертою з ним і легкий смуток за минулим.

 ***