МАНДРУВАЛЬНИКИ У МРІЯХ

Він кликав її у снах. Вона приходила до нього. І вони були щасливі. Вона кликала його у мріях. І їй здавалося, що він чує її голос.
Вона часто думала про нього. Він згадував про неї рідше. Він завжди був зайнятий справами, які неодмінно відволікали його від думок про неї.
Але вона знову й знову приходила до нього у снах. Шкода тільки, що на світанку він завжди про це забував. А ось вона чомусь завжди пам'ятала його образ із снів.
Якось вона запитала його, чи сниться йому. Він відповів, що ні. І він не обманював. Він просто не знав.
- Ну що, зізнавайся. Ти думаєш про мене щодня? - Спитав він якось її уві сні.
- З чого ти взяв? - Спробувала заперечити вона.
– Тому що це правда. А ти просто вперта дитина.
– Нічого я не дитина. Зате ось ти - егоїст ще той. Хіба ж можна витримати твій характер? Ти, ти...
Але він, не чекаючи, поки вона домовить, обхопив її однією рукою за талію і притиснув до себе міцно. А потім лагідно поцілував у губи.
Прокинувшись, вона ще пам'ятала його дотик та запах тіла.
Ніка завжди прокидалася щасливою. Але минуло ще кілька хвилин - і вона майже так само, як він, переставала думати про це, наче нічого й не було ні наяву, ні уві сні між ними. Вона снідала, упорядковувала себе і поспішала у справах. Їй теж завжди було чим зайняти голову.
– Я люблю тебе. – Зізналася якось вона Єгору уві сні. У звичній реальності в неї так не виходило. - А ти хоч трохи любиш мене? - Не вгамовувалась вона, наче знала, що це сон, і боялася, що він незабаром закінчиться.
– Люблю. - Нарешті, прошепотів Єгор.
Яка Ніка була щаслива. Як довго вона чекала на ці слова. Так сильно, так самозабутньо. Втім, як властиво дівчатам.
Але всьому приходить кінець. Вони обоє прокинулися. І обидва з усмішками на обличчях. Вони навіть не підозрювали, що їхні сни одні на двох.
- А знаєш, ти мені часто снишся.
- Правда?
- Так. І коли вже я тобі приснюся?
Ніка розуміла, як це безглуздо. Але їй стало трохи прикро, що вона не сниться Єгорові.
- Гаразд. Мені час їхати.
І з цими словами він почав збиратися. Ніка дивилася на нього і розуміла, що вже починає сумувати за ним.
– Ну, все. Гарного тобі дня. - Промовив він фразу, яка чомусь дуже дратувала Ніку. Можливо, тому, що її завжди говорять перед прощанням.
– І тобі. - Відповіла вона, ледве стримуючись, щоб не обхопити його шию руками і не повиснути на ній доти, поки вистачить сил.
Зачинивши двері за Єгором, Ніка раптом зловила себе на думці, що з нею трапилося не що інше, як закоханість.
Минуло трохи часу – знову настала ніч. І знову сни оволоділи Єгором та Нікою.
- Мені не потрібний ніхто, крім тебе. Ти в мене єдина.
- Правда?
- Так. Правда. Навіщо мені ще хтось, коли в мене є ти? Ти найкраща.
- Щось ти раптом лагідний і відвертий.
- А що тебе вражає? Хіба я не можу бути таким із тобою? Вибач, що я казав тобі одне, а робив інше. Я був неправий. Просто звик жити так, як я хочу. А тут ти… Розумієш?
Ніка уважно подивилася в очі Єгорові. У той момент вона була впевнена, що вони переповнені кохання.
– І я дуже тебе хочу. Сильно-сильно. Ти моя дівчинка. Ти дуже гарна. Добра. Ніжна. А я надто гордий. Вибач, що я часто ображаю тебе.
- Мені здається, я сплю. Чи це все відбувається насправді?
- Дивлячись, що вважати справжнім, сни чи реальність.
- Я хочу довго-довго лежати з тобою, обійнявшись. Побудь зі мною, скільки зможеш.
Це останнє, що Ніка пам'ятала, прокинувшись. І раптом їй захотілося плакати. Та так, щоб виплакати всі свої нездійснені надії та марні очікування. Їй набридло бачити життя, про яке вона мріяла, лише уві сні. А потім прокидатися і розуміти, що все було не по-справжньому.
Другого дня, як часто буває влітку, знову світило сонце. Було досить жарко у кімнаті. Єгор увімкнув кондиціонер. І його сон із завидною швидкістю знову розвіявся в нікуди.
Єгор прокинувся - а з ним і його образ розтанув у сновидіннях Ніки. На зміну йому прийшли нові люди, краєвиди та ще щось.
Вона продовжувала мирно спати, не підозрюючи, що реальність була тісно пов'язана з їхніми спільними снами.