РОЗМОВА ПО ДУШАХ

- Ти зовсім мене не ревнуєш?

– Ні. А навіщо?

- Ти так кажеш, ніби усі емоції можеш тримати під контролем?

- Ні, іноді не можу. Я ж людина.

- Тоді чому не ревнуєш? Ти мене не любиш?

– Люблю. Якщо ти – моя людина, то навіть якщо підеш, все одно повернешся.

- Як ти можеш бути така впевнена?

- Інакше не буває.

- Добре. А як же прихильність, звичка? Якщо я піду, тобі не буде боляче?

- Ти досі не зрозумів: кохання не має нічого спільного зі звичкою. І так, мені буде боляче ... якийсь час. Але я нагадаю собі: якщо ти ТОЙ САМИЙ, ми будемо разом, незважаючи ні на що; якщо ні, то навіщо мені засмучуватися?

– Все так просто у тебе!

- Життя набагато простіше, ніж люди собі вигадують. А ТОЙ САМИЙ означає, хто любить. Якщо ні, то мені нічого від тебе не потрібне.

- Але хіба тобі не буває страшно залишитись однією?

- Залишитися однією не страшно - страшно почуватися самотньою. Насправді ми всі рухаємось кудись, то додаючи, то сповільнюючи темп.

- А якщо так триватиме все життя? Зустрічі, розставання... Потім самотність.

- Але навіть і цьому одного дня настане кінець. Суть не в тому, щоб все покласти на плечі Всесвіту (хоча правильніше сказати Бога, адже це Він придумав для нас цей Всесвіт). Суть у тому, щоб довіритися Вищому: не засмучуватися, не злитися, продовжувати жити та радіти! Робити все, що від тебе залежить, щоб перебувати в щасті.

- І що треба робити, на твій погляд?